Ставропігія («Σταυροπήγιο» – «εμπηγνύω έναν Σταυρό») означає «забивати [в землю] (або встановлювати) Хрест». Хронологічно термін відноситься до епохи Юстиніана, або й ще раніше. Хрест надавався Патріархом (Вселенським Константинопольським) або Священним Синодом певної Автокефальної Церкви, для розміщення у місці заснування монастирів. Цей факт являвся свідченням того, що будова, яка буде зведена цьому місці, знаходиться у їхньому (Патріарха чи Синоду) безпосередньому підпорядкуванні. Ставропігійні монастирі не підпадають під владу місцевого єпископа, натомість напряму залежать від Священного Синоду місцевої Автокефальної Церкви, або Вселенського Патріарха. Вселенський Патріарх реалізує свою владу, як правило, через свого представника (Екзарха). Водночас місцевий єпископ не вмішується в управління монастирем, не відвідує його як керуючий, та присутній під час постригу монахів лише на запрошення ігумена монастиря.
Екзарх (Ο Έξαρχος, ο «εκ της αρχής») – це представник Патріарха та його особистий посланник, який здійснює у ставропігійних монастирях або церквах звичайну пастирську діяльність.
¹ За метеріалами Αρχιμ. Γρηγόριος Δ. Παπαθωμάς, ΚΑΝΟΝΙΚΟ ΓΛΩΣΣΑΡΙΟ (ΚΕΦΑΛΑΙΑ ΚΑΝΟΝΙΚΗΣ ΟΙΚΟΝΟΜΙΑΣ), ΕΘΝΙΚΟ ΚΑΙ ΚΑΠΟΔΙΣΤΡΙΑΚΟ ΠΑΝΕΠΙΣΤΗΜΙΟ ΑΘΗΝΩΝ, ΘΕΟΛΟΓΙΚΗ ΣΧΟΛΗ, ΤΜΗΜΑ ΘΕΟΛΟΓΙΑΣ-ΤΟΜΕΑΣ ΙΣΤΟΡΙΚΟΣ , ΑΘΗΝΑ 2011.